Видавничий проект Маузер

ЗМІ

Філософія повернення Романа Скиби («Хрещатик»)

Українська література на сучасному етапі не готова до тотальної «постмодернізації»
«П'ятизнак, або Життя і нежить» — так називається збірка поезій київського львів'янина Романа Скиби, що недавно побачила світ силами видавництв «Маузер» (Київ) та «Апріорі» (Львів). Попри те, що книжка об'єднала п'ять попередніх збірок автора, ефекту дежавю після її прочитання не виникає.

Жодного нового тексту ви тут не знайдете. У «П’ятизнаку» Роман Скиба постав перед читачем із тими самими віршами, які були надруковані раніше окремими збірками: «Мене назовуть листопадом», «Осінь на місяці, або Усміх дракона», «Тінь сови», «Зоря Аркада» та «Одіссея-2000». Відтак кожен із віршів, що увійшов до названих книжок прозвучав на різноманітних літвечорах не менше десятка разів. Проте відчуття на кшталт «це вже було» після прочитання цієї збірки не виникає. Чому? По-перше, поезія зазнала локального оновлення, а точніше — нещадної авторської редакції. Про що, зрештою, Скиба у передмові завбачливо і ледь по-філософськи попереджає: «... вірші ростуть і змінюються, як і ми...». А по-друге, вірші цього поета мають дивовижну здатність не втрачати свіжості й сили впливу на реципієнта навіть тоді, коли той чує їх усоте.

Написати вичерпно про поезію Романа Скиби у невеликій рецензії — справа, звісно, нелегка. Тому, видається, найвлучніше міг би схарактеризувати цей корпус текстів метафоричний образ — а саме поетика повернення. В чому ж вона полягає? Насамперед, у вже згаданому поверненні Скиби до читача зі «старими» віршами.

Це також і безстрашне повернення до силаботоніки у найкласичнішому її варіанті (і це в часи тотальної «верлібризації» української поезії, що відчайдушно намагається ствердити свою «європейськість», маніфестуючи смерть римовано-ритмізованого вірша!).

Крім того, на образному рівні це повернення до оспіваної поетами античності. Скиба самозабутньо вибудовує химерний світ, де триває «Одіссея-2000»; або ж де лишається «дев’ять грамів до неба. Один океан до Ітаки»; чи де «волосся Сократа росте в глибину», а «Ена стелі / Павуки заснували Рим».

Це, насамкінець, світоглядне повернення до одвічних цінностей, від яких сучасна постмодерна доба так уперто намагається відмовитися, актуалізуючи тотальну «безцентровість» і «неієрархічність» світорозуміння. Натомість у випадку зі Скибою маємо справу таки з ціннісно орієнтованою поезією та з класичною гуманістичною моделлю. Куди подітися від граничної чутливості поета до чужих бід («Я живу в телефонній буді. / Інколи мені дзвонять... / Дзвонять ті, в кого сни хороші, / Дзвонять ті, в кого хворі діти»)? Що робити з трепетним ставленням Скиби до жінки, поклонінням їй, перетворенням її на Королеву («Якщо у місті є Королева, / Вона чекає тебе сьогодні» чи «Це я, королево. Пізнали? Той самий...»), що виливається у цнотливо-тремку еротику, здавалося б, недоречну й кумедну на тлі відверто порнографічних ескапад поетів 90-х і 2000-х («Я тебе роздягатиму, наче банан»)?

Повернення відбувається у разі, коли є куди й до чого повертатися. Роман Скиба знає, що є.Тож, хто не боїться забобонного вертання, нехай відшукує у книгарнях зібране Романа Скиби. Книжку, яка, напевно, не залишиться непоміченою в широких літературно-критичних і читацьких колах. Бодай тому, що її поява ще раз потверджує: українська література на сучасному етапі не готова до тотальної «постмодернізації» — наша поезія бажає рим і ритму, душа прагне зберегти свою ціннісно орієнтовану світоглядну систему, поети оспівують жінок, а читач і досі адекватно сприймає слова на зразок «Вибачте, ми у храмі»...

Світлана Богдан, «Хрещатик», 3 червня 2008 року, вiвторок, №97 (3313)

Рубрики

[рецензії]
[книги]
[реклама]
[піар]
[виступи]

ЗМІ

Філософія повернення Романа Скиби («Хрещатик»)

Рубрики

Список статей