Роман Скиба. П’ятизнак, або Життя і нежить. – Київ-Львів: Маузер-Апріорі, 2008.
Зібране Романа Скиби особисто для мене виявило очевидний брак вправних пародистів на сторожі сучасної українсбкої літератури. Кількох вартових-версифікаторів вистачило б , щоб залишити за берегами нової поетичної книжки й амурчиків, що, «тонучи, стріли пускають у риб», і банани з Колумбії, які спричинили появу «сивого Колумба», збожеволілого від авторської сваволі.
Підозрюю, що ці амурчики з Колумбом потрібні авторові як точка відліку, найнижча в синусоїді його поетичного польоту. Прилади карідологів, напевно, зобразили б цей політ подібним на биття людського серця: нижній пік, нульова позначка і, нарешті, гребінь хвилі.
Скиба – надто тілесний, надто масивний, аби бути на гребені хвилі тривалий час. Але достатньо масивний і тілесний, аби не затримуватися в нульовій точці. Він - мов велика дитина на гойдалці: злітає так, що з пивниці на Подолі (чи на Печерську) йому відкривається і простір - від Амура до Сяну, і час – від давніх греків дотепер. Зрілому поетові, - а друге зібране передбачає зрілість, - має бути властива цілісна картина світу. Скибі ж світ відкривається в польоті. Картини, розмазані швидкістю, Скиба стр
Андрій Деркач, «Літакцент»