Видавничий проект Маузер

ЗМІ

Інтерв'ю з Юлією Бурковською з приводу виходу книги «Тра-ля-ля» (радіо «Культура»)

Передача «Вільна генерація»

(скорочено і прилизано)

Ганна Балакир. Найкращі вітання всім слухачам радіо «Курьтура». З вами я, ведуча передачі «Вільна генерація», Ганна Балакир. Режисер прямого ефіру — Анна Киричевська. Сьогодні до нашої студії завітала українська письменниця Юлія Бурковська, до всього ще й колишня ведуча київських радіостанцій. Добрий день.

Юлія Бурковська. Доброго дня.

Ганна Балакир. І поєднання двох таких іпостасей вилилося в роман, який називається «Тра-ля-ля». Презентований був нещодавно, і, якщо в двох словах, скажу, що йдеться в ньому про будні вітчизняних радіостанцій. Але більше про це все розкаже сам автор — Юля. Юлю, скільки це треба працювати на радіо, щоб воно надихнуло на такі прекрасні речі, як роман, проза?

Юлія Бурковська. Ну, я не впевнена, що мій роман заслуговує на епітет «прекрасний»... Але на колір та смак товариш не всяк. Я думаю, що кожна людина, яка цікавиться, наприклад, тим, щоб відбувається в ФМ-просторі, знайде для себе багато корисного, оскільки там дійсно правда, бо я шість років працювала на радіостанціях, і, можливо, мені вистачило б півроку або трьох днів практики, щоб побачити, що насправді за лаштунками ФМ-бізнесу коїться багато всього цікавого, але мені потрібно було шість років, щоби я сіла вдома за ноутбук, написала щось... Хотілося поділитися секретиками, оскільки я усвідомлюю, що по радіо навіть не видно ведучого, а хотілося би змалювати його слухачеві.

Ганна Балакир. Змалювати і потім закинути всі радіостанції, покинути їх, так?

Юлія Бурковська. Я не думаю, що ФМ-бізнес багато втратив з моїм відходом на пенсію, я просто зрозуміла, що я вже скрізь працювала: і на великих мережевих всеукраїнських радіостанціях і на модних столичних радіостанціях, уже була в будь-яких іпостасях, вела і ранкове шоу, і вечірнє, і просто авторські передачі... І я зрозуміла, що все, я уже зробила все, що хотіла, і мені більше нема чого робити... Можна це робити, звісно, ще сто п'ятдесят три роки, але я вирішила займатись видавництвом і книжками.

Ганна Балакир. Видавництвом, яке видало цей роман?

Юлія Бурковська. Так. Ще один секрет: я сама себе видала, сама себе рекламую, влаштовую презентації, але, звісно, не без добрих людей, які долучаються. Бо тато в мене працює в Лебедині на посаді інженера, і він не може спонсорувати мої книжки, а я ще не одружена з якимось олігархом чи принцем, тому доводиться колядувати по світу, просити гроші на наклад і видавати письменників.

Ганна Балакир. Ну і як колядується?

Юлія Бурковська. Взагалі-то, коли я працювала на радіостанціях і шукала спонсорів для радійних проектів, колядувалося дуже туго, але от з випадком мого «Тра-ля-ля» — так називається роман — все було на диво просто: я прийшла в клуб «EgoЇсти» (мені порадили, що вони підтримують хороші креативні проекти), кажу, от, бачите, рукопис... На флешці... Скинула рукопис, там із помилками страшенними, кажу, от у мене є книжка, я написала про радіо, написала про дівчинку, яка приїхала з маленького містечка Лебедин на Сумщині підкорювати столицю, і хочу, щоб про це прочитали такі самі, як я, дівчата, котрі, можливо, щось дізнаються приємного, корисного чи цікавого. І моментально наступного дня була відповідь: супер, ми даємо тобі ці гроші, але давай... от тут нецензурна лексика, трішки прибрати б... Поради були дуже конструктивними, те саме практично, що мені мама казала: «Юль, може, не треба, ти так жорстко змальовуєш». Я кажу, мам, ну це ж так було в житті, це він мені таке казав, вона говорить: «Може, якось адаптуй для читача, бо як я бабусі повезу цю книжку?» І от мама спільно з клубом «EgoЇсти» посприяла тому, що нецензурної лексики в моїй книжці мало, але вона є.

Ганна Балакир. Тішать такі речі, коли український бізнес почуває соціальну відповідальність, підтримує творчі проекти. Головна героїня так само пов'язала свою долю з радіостанціями, цей роман є на сто відсотків автобіографічним?

Юлія Бурковська. Є на сто відсотків правдивими моменти, які стосуються радіо, які стосуються шоу-бізнесу і реалій, які я бачила, працюючи на радіостанціях. Але деякі ситуації, звісно, були вигаданими. От в одній і тій самій ситуації є цілком живий Івасик, дизайнер, який робить для видавнитцва «Маузер» усі обкладинки і банери, але цей дизайнер на ім'я Івасик спливає як працівник «EuropaФМ», з яким крутила роман головна героїня. І я дзвоню Івасику і кажу: «Івасику, ну ти ж не проти, що я в книжці трішки прибрехала?» Він говорить: «Все, обіцяю до суду не подавати». Кажу: «Ну от і домовились». От так, не більше, взагалі-то майже автобіографічний.

Ганна Балакир. Головна героїня теж приїхала з Лебедина?

Юлія Бурковська. Так. Лебедин. Фігурує Сумщина. Героїню звуть Міла, так звуть мою маму, я назвала її на честь мами, а потім дала рукопис почитати, мама позітхала-позітхала, сіла й намалювала мені малюночки. Ми потім їх відсканували й вирішили ними оформити книжечку.

Ганна Балакир. Робота на радіо — це є мета головної героїні в житті чи це доля?

Юлія Бурковська. Оскільки я знаю, що з героїнею сталося після того, як закінчився роман, я можу відкрити вам секрет, що вона в дитинстві мріяла працювати на радіостанції, і потім випадково ця мрія здійснилася, а коли вона працювала на модній столичній радіостанції й озирнулася, вона подумала: «О! Ба-бах! Так це ж мрія моя здійснилася!» І тоді, коли вона зрозуміла, що вона вже досягла своєї мрії, вона вирішила піти з радіостанції. Хоча про це в романі не йдеться. Там про любоффь.

Ганна Балакир. Радіо — це насправді дуже багато цікавих моментів, про які можна писати: і щоденне прокидання о четвертій ранку, якісь технічні конфузи під час прямого ефіру, не зовсім адекватні гості і так далі. На які сегменти ви найбільше звернули увагу? Побутові чи, не знаю... із світського життя?..

Юлія Бурковська. Я звертала увагу на ті моменти, які не чутно по радіо. Я думала, якби я була простим слухачем, що би мені було цікаво дізнатися про улюбленого ведучого? І я там розказувала, що програмний директор такої-то радіостанції постійно п'є пиво на робочому місці. Коли він гомонить у мікрофон, насправді у нього під столом стоїть пляшка пива, міцного. Розказувала про те, як ми заробляємо гроші поза ефіром, як нас запрошують вести якісь корпоративні вечірки, паті у клубах або якісь свята на Майдані, і як ми там переживаємо, як брешемо під спонсора, бо спонсор заплатив гроші, і треба постійно кричати, вигукувати якісь там... бренди алкогольних напоїв, я пишу, як нам це огидно насправді, але нам вже заплатили, а оскільки заплатили, і квитки уже куплені до мами, то треба відпрацьовувати. Я, звісно, не акцентувала увагу на тому, що це було супертрагічно — боже, ми змушені були таке робити! — я намагалася іронізувати, але я зізналася, і зізналася, щоби бути чистою в плані боргів по совісті.

Ганна Балакир. Ну звичайно, як після такого потім не звільнитися з радіо? (Сміються.)

Юлія Бурковська. Ну так, після того, як я колись у Ялті вела концерт, і у нас спонсори були — відомий бренд горілки. Я сама абсолютно не вживаю алкоголю. Але я змушена була дві години, поки музиканти перевіряли звук, кричати і волати разом із усією набережною Ялти, вигукувати ці назви, і я думаю: боже мій, Юлю, що ти робиш? Все! Все! Піду в Тибет вивчати мантри. Ну і от потім це така моральна сатисфакція була — про все це написати в книзі, і щоб усі знали, що я хоч і кричала, але мені було огидно. (Сміються.)

Ганна Балакир. А якісь цікаві моменти, які ви описали у своїй книзі, що насправді сталися в житті, пов'язані безпосередньо із радіо, із студією, із ефірами, на яких ви працювали?

Юлія Бурковська. Про студії розказувала, про те, що насправді студії у нас страшенно негарні, що там все таке замацане. Льоша ось прийшов на ефір нетверезий, він учора десь там відзначав корпоративну вечірку, прийшов і спить на ефірі, а ми говоримо, що він вийшов і зараз повернеться, потім гороскоп не встигли підготувати, бо такі самі після корпоративної вечірки, поміняли пророцтва у дів та стрільців, позаторішні ще, які там минулого вівторка звучали, і знову: от, свіжий гороскоп! Це таке було, я особисто це робила, я в цьому зізналася. Я ні на кого там не «возводила напрасліну», за себе відповідала, що от є у нас призовий фонд, наприклад, криві й недолугі кепки з логотипом якогось незрозумілого кетчупу з-під Боярки, немає куди боярському кетчупу дівати ці кепки, то вони нам їх поскидали на радіостанцію, а ми їх розігруємо в ефірі, говоримо: о, крута кепка, від нашого головного спонсора, а насправді там жахіття таке... А потім людина ще з Троєщини до нас їде по цю кепку, причому, може, і не вдягне її ніколи, але їй приємно, сувенір, а я думаю, боже, куди ми котимось. (Сміються.)

Ганна Балакир. «Роман відкриває завісу українського шоу-бізнесу», — так сказано в прес-релізі. Ідеться про той шоу-бізнес, який довелося бачити на радіо чи ця завіса розширює межі радіостудії?

Юлія Бурковська. Звісно, розширює. Оскільки гості радіостанції — це зірки, співаки... кіно... І я як ведуча дуже часто спілкувалася з музикантами, ми навіть були причетні до зйомок кліпу, в нас акції були різновсілякі, ми слухачів закликали скидати свої фотки. Якщо ви якась епатажна людина, ви можете потрапити в кадр у кліпі. Я й сама знялася в кліпі. І я коли стикалася з зірками шоу-бізнесу, їздила у відрядження закордон, наприклад, на Sziget у Будапешт або в Таїланд або в Польщу, постійно там намагалася роздивитися все зблизька, а потім поділитися з друзями, розказувала, от а ви знаєте, що оцей співак насправді вживає наркотики, наприклад, або він приїхав з коханкою... а потім я зрозуміла, що можна про це написати. Але, звісно, у книзі я не хотіла нікому завдати шкоди, і тому міняла імена, вони зрозуміли, про кого йдеться, одну літеру в прізвищі змінила... можете вірити, можете ні, це, можливо, художня вигадка, а можливо, це так і є насправді.

Ганна Балакир. Так, роман скандальний. А відчуваєте це вже на власні шкірі? Хтось із музикантів страшенно образився, подає до суду? Або хто може опинитися серед потенційних ворогів?

Юлія Бурковська. Та не думаю, що я собі надбала ворогів, оскільки, повторюся, в мене не було на меті викрити якихось покидьків, які своїм реноме псують враження про наш святий український шоу-бізнес. Шоу-бізнес у тому й полягає, що хтось на когось щось сказав, той передав... головне — небайдужість. Згадала «Гопак на причалі Гангу»... Щоб у Фагота не було до мене претензій, «Танок на майдані Конго» не згаданий, а от «Гопак на причалі Гангу» — чому б і ні? Але була в мене ситуація, коли ми списалися по електронній пошті з Сашком Положинським, я кажу: «Приходь, давай, на презентацію, вона відбудеться на Петрівці». Він говорить: «Ти хоч про мене нічого не понаписувала?»А я реально понаписувала. Я кажу: «Саш, ну, я змінила прізвище, я понаписувала, але я змінила прізвище». «Я не прийду, а то усі подумають...» І я зрозуміла, що Сашко точно на мене образився. Але я там розказувала про те, як у нього на підвіконні в кухні затишно. Хоча я не знаю, можливо, це для нього був страшенний удар, і в нього там три дружини, які проти, щоб хтось, якісь дівчата з радіостанції, з'являлись у нього на кухонному підвіконні. Ну, не прийшов Сашко до мене на презентацію.

Ганна Балакир. Хто прийшов із зірок?

Юлія Бурковська. Приходила відома художниця, ну, я не знаю, як можна говорити про художника «відомий», тому що так розумію, що в Україні... Лєна Міроседіна — ми з нею спілкувались, трішки про неї йдеться власне у романі, ми в Будапешті з нею познайомилися, і потім виявилося, що насправді вона талановита художниця, і я запросила її на презентацію, прочитала там спеціально для неї шматочок, вона: «Оце ти так дійсно про мене думала в Будапешті, що я класна, а ви там такі поторочені ходите, не знаєте, куди себе примкнути?» Кажу, ну от бачиш, зізналася. Скульптор приходив, Володимир Іванов, привів із собою епетажну зірку «Живого журналу» Адольфича, який, до речі, про мене написав потім нищівну рецензію, сказав, що не можна приїжджати з Лебедина в Київ і зустрічатися з якимись багатими дядьками, шоби потім тебе видавали і що це взагалі ознака поганого смаку. Я не стала спростовувати, що я сама себе видаю, але, так, думаю, прославили мій Лебедин, хто б іще коли про нього дізнався.

Ганна Балакир. Я здивуюсь, якщо ця книжка якщо ще не стала, то згодом не стане найпопулярнішою серед працівників радіостанцій українських, серед радіоведучих, журналістів. Як взагалі вже реагують ваші колеги на цей роман і особливо ті колеги, яких ви нам описуєте завуальовано?

Юлія Бурковська. Сашко Лірчук, мій колишній шеф, програмний директор і напарник по ранковому шоу, говорить: «Юлю, оце ти понаписувала таке, таке понаписувала, що мені дружина скаже?» Я кажу, ну ти дружині передай, що заради красного слівця не пожалієш і отця, тому можеш усе на мене валити, і все, що їй не сподобається, кажи, що вигадала, а все, що сподобається, кажи, що це правда. Усі працівники говорять: боже мій, так, ми реально теж в гороскопі постійно міняємо місцями пророцтва для дів та стрільців, ой, ну да, справді, оце в курилці, угу, точно-точно, от у курилці завжди звучить уся правда про радіостанцію. Якщо ти хочеш дізнатися всю правду, іди в курилку на радіостанцію і слухай там, що офіс-менеджер говорить. І вони впізнають, пишуть мені на мило, колишні колеги, навіть яких я не дуже знаю: круто, я читав твою «Тра-ля-ля», да, да, молодець. Я думаю, що це один з приводів обговорити працівникам всіх радіостанцій, як у них насправді все однаково.

Ганна Балакир. Ця книга може дати практичні поради молодим завойовувачам радіопростору. Яким повинен бути справжній радіоведучий?

Юлія Бурковська. Я переконана, що той, хто намагається бути подібним до когось, ніколи не стане насправді професіоналом. От якщо ти своєю душею зчитуєш із чогось невідомого і незрозумілого, але такого рідного, тоді все виходить нормально, а коли ти починаєш слідувати інструкціям, виходить новий будиночок із старих кубиків, причому він дуже подібний до будь-яких інших таких будиночків зі старих кубиків.

Ганна Балакир. Роман «Тра-ля-ля» — це початок вашої кар'єри як прозаїста чи, ну так сталося, що адаптований, дещо перероблений щоденник радіоведучої, який є настільки цікавим, що просто не гріх запропонувати його широкому читачеві. Чи це тільки початок?

Юлія Бурковська. Як видавець, який ще й планує заробити на цій книзі, оскільки я все ж таки сподіваюся, що її будуть купувати в магазинах, задля цього я буду намагатися робити презентації, кому цікаво, я думаю, що в будь-якому місті є радіоведучі, у них там є своя слухацька аудиторія, і їм справді цікаво, що коїться в ФМ-просторі, і от саме для цих людей я написала книгу. Я татові пообіцяла, що напишу щось гарне, кажу, тату, обіцяю, я напишу щось хороше, без матюків і класне, але от ця книжка вийшла, і я не знаю, хто як її сприймає, я її сприймаю просто як пробу пера.

Ганна Балакир. Ну все ще попереду. Я нагадаю, що Юлія Бурковська, письменниця, була гостем нашого прямого ефіру. Передачу «Вільна генерація» для вас провела я, Ганна Балакир, режисер прямого ефіру — Анна Киричевська. На все добре.

Радіо «Культура»

Рубрики

[рецензії]
[книги]
[реклама]
[піар]
[виступи]

ЗМІ

Інтерв'ю з Юлією Бурковською з приводу виходу книги «Тра-ля-ля» (радіо «Культура»)

Передача «Вільна генерація»

(скорочено і прилизано)

Рубрики

Список статей