Події

«Ненаповнювачі» — третя книжка Івана Кулінського. І водночас перша, оскільки автор тривалий час переховувався в Інтернеті, не беручи участі у сучлітпроцесі як такому, а його самвидавні збірки призначалися суто для друзів. Від чого переховуватись поетові за відсутності цензури? Буковскі казав: «Ліпше робити щось дурне стильно, аніж щось небезпечне без стилю. Робити щось небезпечне стильно — ось що я називаю мистецтвом». Небезпечність віршів Кулінського — в їх надзвичайній, болючій близькості до реальності. Кожну птаху, велику чи малу, поет кладе назад до культурного гнізда, з якого вона випала.

Жорстоко-сентиментальні (яка сучасність, такі й вірші) рядки сповнені туги за примарним, спраги і люті кохання, — воно у цій просякнутій смородом сучасності завжди зайве і зацьковане натовпом навіжених патентованих «знавців життя». Життя як невпинна катастрофа, все вишите втратами, розлуками, журбою. Дарма, що виглядає це як спроба позбутися болю і почуття взагалі.

«Ненаповнювачі» — це тютюн, або морозиво, тобто прості справжні речі як вони є. Вони існують. Їх не можна охарактеризувати інакше — справжній тютюн це завжди добрий тютюн, вершкове морозиво має запах свіжоздоєного молока, яке несуть, відставивши для рівноваги лівицю, через заметений снігом двір.